Дарнобит Ірина Василівна
Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника
Місто Івано-Франківськ
Кардинальні зміни в політичній, економічній, духовній сферах нашого суспільства спричиняють за собою радикальні зміни в психології, ціннісних орієнтаціях і вчинках людей.
Поняття ціннісних орієнтацій було введено в післявоєнну соціальну психологію як аналог філософського поняття цінностей, однак чітке концептуальне розмежування між цими поняттями відсутнє. Але відмінності були або за параметром «Загальне – індивідуальне», або за параметром «реально діюче – рефлекторно свідоме» залежно від того, визнавалася чи наявність індивідуально-психологічних форм існування цінностей, відмінних від їх присутності у свідомості.
Ціннісні орієнтації – важлива складова структури особистості, яка має у своїй основі мотиваційний, когнітивний, емоційний та оціночний компоненти. За своєю природою вони гнучкі, вільно обираються, а тому, відповідно, всесторонньо враховують індивідуальні інтереси та потреби людини, зв’язок між особистістю та суспільством, інститутами соціалізації, культурою, цінностями. Ціннісні орієнтації – це елементи внутрішньої структури особистості, які формуються і закріпляються життєвим досвідом індивіда у процесах соціальної адаптації та соціалізації. Вони відділяють значуще для окремо взятої особистості від несуттєвого через сприйняття чи не сприйняття певних цінностей. Цінності ж, у свою чергу, усвідомлюються як певна основа для сенсу та мети життя, а також визначають засоби реалізації останніх.
В австрійській психологічній школі (А. Мейнонг, X. Еренфельс, І. Крейбіг) цінності розуміються як виключно суб’єктивний феномен. За X. Еренфельсом, цінність об’єкта визначається його бажаністю, яка, у свою чергу, визначається можливістю отримання задоволення. Ієрархія цінностей, таким чином, вибудовується виходячи зі здатності об’єктів приносити задоволення або незадоволення. А. Мейнонг зводить поняття цінності до можливості переживання якогось суб’єктивного «почуття цінності» [5, c. 10].
Ціннісні орієнтації – це важливі елементи структури особистості. Вони реалізуються у спрямованості інтересів і потреб особистості на певну ієрархію життєвих цінностей, у схильності надавати перевагу одним цінностям і заперечувати інші. У спілкуванні та взаємодії орієнтації тісно пов’язані з пізнавальними та вольовими особливостями комунікативного процесу, де утворюють змістовий аспект спрямованості особистості і виражають її готовність, внутрішню основу ставлення до дійсності.
Психологічний аспект ціннісних орієнтацій, як одного з структурних компонентів спрямованості особистості, тісно пов’язаний з дослідженням її внутрішнього світу, суспільної поведінки, спрямованої на засвоєння і відтворення цінностей життя і культури. Психологічна структура особистості може бути охарактеризована як єдність, взаємозв’язок трьох основних сторін психологічної реальності: діяльності, свідомості і особистісної сфери (остання визначається, перш за все, такими компонентами, як спрямованість і самосвідомість особистості). Послідовне здійснення цілісного підходу при аналізі особистості привело до виокремлення важливої узагальненої форми фіксації особистісного досвіду – «цінності», яка характеризується як єдність спрямованості особистості, окреслення для неї певної сторони дійсності, певних відношень і усвідомлення у зв’язку з цим свого «Я».
Е. Фромм у своїй теорії особистості виокремлює різні типи соціального характеру, приналежність до якого і визначає спрямованість особистості на відповідну систему цінностей [6, с. 24].
Передумовою громадянського становлення є соціалізація особистості. Соціалізація особистості та її громадянське становлення у психологічно-педагогічному аспекті розглядається як поетапне розгортання системи її соціальної життєдіяльності, кожна фаза якої позначається зміною провідного різновиду діяльності, яка має такі ознаки: у її формі виникають і всередині якої диференціюються інші, нові види діяльності; у ній формуються, або перебудовуються окремі психічні процеси; від неї залежать основні психологічні зміни особистості в певний період часу.
Ще однією сферою формування громадянської спрямованості особистості є розвиток її самосвідомості. Головною характеристикою самосвідомості, є розуміння і сприйняття особистістю самої себе як певної цілісності, у визначенні власної ідентичності. Самосвідомість спрямована на пізнання внутрішнього світу суб’єкта і його стосунків з об’єктивною дійсністю і проявляється в самопізнанні, самоаналізі, самооцінці. На цій основі усвідомлюється рівень знань, досвіду і характер можливостей, які є базою для вироблення принципів пізнавальної і практичної діяльності, життєвої позиції, постановки життєвих цілей і способів їх здійснення.
Формами прояву громадянської спрямованості є потреби, мотиви, інтереси, ідеали, переконання та світогляд, причому потреби є основою спрямованості. Тому без аналізу потреб не можна зрозуміти спрямованість як ієрархію мотивів, що склалася та виражається у стійкому домінуванні одних мотивів над іншими. Потреби, як система усвідомлених чи неусвідомлених спонукань, характеризуються відносною стійкістю та сталістю, тоді як окремі мотиви можуть бути тимчасовими перехідними утвореннями.
Динаміку спрямованості особистості у найзагальнішому вигляді можна представити таким чином: на базі різних елементарних потреб у людини з’являються потяги, які з часом усвідомлюються і переходять у бажання. Задоволення потягів, бажань пов’язане з проявом волі і емоційними процесами, при цьому потреба спочатку проявляється як емоційний стан, потім міцнішає, узагальнюється, усвідомлюється і стає мотивом діяльності. Одночасно потреби стають формою прояву спрямованості. Задоволення гностичних, у тому числі і професійно-пізнавальних інтересів призводить до активізації пізнавальної діяльності.
Спрямованість особистості за своїм змістом є багатогранною. Однією з провідних змістовних сторін спрямованості особистості є громадянська спрямованість. Під громадянською спрямованістю особистості слід розуміти активне залучення до соціальної діяльності, її суміжних компонентів, перш за все: культуротворчість; безкорисливий інтерес та задіяність у громадських справах; наявність потреб та бажань діяти спільно; розуміння цілей та завдань громадянської активності.
Інтереси, ідеали, установка, переконання, погляди виступають як особистісна характеристика, як критеріальний показник стійкості громадянської спрямованості студента. При формуванні громадянської спрямованості слід враховувати те, що, по-перше, громадянська спрямованість особистості може виникати і без наявності цілеспрямованого формування, тобто бути викликана життєвою необхідністю; по-друге, без наявності сформованого світогляду не може бути жодної свідомої соціальної залученості, навіть виконання найпростіших безкорисливих дій; по-третє, усі студенти у своїй соціальній задіяності знаходяться на різних рівнях спрямованості, тому слід підходити до її формування поетапно. При визначенні сформованості громадянської спрямованості особистості слід враховувати, що одні студенти характеризуються лише допитливістю, інші відзначаються вибірковою спрямованістю на окремі зазвичай цікаві для них сторони процесу. Серед усіх можна виокремити групу студентів, які характеризуються розвинутим інтересом до соціальної задіяності з дитячого віку, позитивною мотивацією, пізнавальними потребами та активністю, часто через сімейну приналежність до певних соціальних сфер.
Формування ціннісних орієнтацій – складний і тривалий процес, що припускає наукове знання психологічних механізмів, які лежать в основі ціннісних орієнтацій, і умов їх розвитку. Вивчення психологічних особливостей формування ціннісних орієнтацій доцільно вести з позиції системного підходу, що дозволяє розглянути їх як результат процесу взаємодії людини зі світом. За змістом цінності можна розглядати як загальну спрямованість особистості на те, що для неї в житті є значущим і важливим [4].
Значних трансформацій і радикальних змін зазнають ціннісні орієнтації та вчинки людей, що особливо яскраво виражено в молоді, в період кардинальних змін в політичній, економічній, суспільній і духовній сферах нашого суспільства. Особливу гостроту і інтерес набуває сьогодні вивчення змін, що відбуваються в свідомості сучасної молоді, оскільки саме у них відзначається неминуча переоцінка цінностей [3]. З огляду на це цінності стають метою і основою виховання. Вивчення протиріч між цінностями поколінь, виявлення цінностей різних соціальних груп, створення науково обґрунтованої прагматичної школи – це основні напрями наукового пошуку [1]. Це має допомогти зрозуміти закономірності взаємодій різних суспільних груп та впливи макросоціальних змін і психологічних феноменів свідомості особистості і соціальних груп, виявити значущі тенденції в історичних змінах ціннісних орієнтації. Молодь як детектор пріоритетів соціального розвитку, може допомогти зрозуміти, чим зумовлюється соціальна поведінка особистості і групи на рівні не стільки окремих вчинків в конкретних соціальних ситуаціях, скільки більш тривалих поведінкових програм, направлених на досягнення віддалених цілей. Водночас важливим залишається й розуміння для молоді структури життєвих цінностей, яка зазнає найменших змін в умовах соціально-економічних трансформацій. Ця підструктура умовно може бути позначена як ядро ціннісної свідомості даної соціальної групи. Це дає можливість спрогнозувати як зміни в суспільстві можуть впливати на формування ціннісних орієнтацій особистості у подальшому [2].
Особистість у процесі соціалізації та формування громадянськості набуває ряд соціальних та громадянських якостей, формується тип соціального мислення, система соціальних установок, громадянська позиція. Світогляд, знання, почуття, моральні установки та життєвий досвід особистості є тим ґрунтом, на якому формуються переконання. Наявність у людини певних переконань свідчить, що вона впевнена у своїй правоті, свідомо обрала свій життєвий шлях, займає активну громадянську позицію, розуміє суть та наслідки своєї діяльності, поведінки та вчинків.
Література:
1. Ананьев Б. Г. Избранные труды: В 2-х т / Б. Г. Ананьев. – Т. 1. – СПб: изд. санкт-петербургского гос. ун-та, 2007. – 232 с.
2. Асеев В. Г. Мотивация поведения и формирование личности / В. Г. Асеев. – М.: Мысль, 1976. – 158 с.
3. Асмолов А. Г. Психологія особистості: Підручник / А. Г. Асмолов. – М.: Із МГУ, 1990. – 367 с.
4. Леонтьев Д. А. Ценностные представления в индивидуальном и групповом сознании: виды, детерминанты и изменения во времени / Д. А. Леонтьев // Психологическое обозрение. – 1998. – № 1. – С. 13-25.
5. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. / С. Л. Рубинштейн – СПб.: ЗАО Изд-во «Питер», 1999. – 720с.
6. Смирнов С. Д. Педагогика и психология высшего образования: от деятельности к личности: [Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений] / С. Д. Смирнов. – М.: Издательский центр «Академия», 2001. – 304 с.
