Легеза Валерія Михайлівна

 студентка 6 курсу 

Факультету туризму та міжнародних комунікацій 

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

м. Ужгород

 

 

  У статті проаналізовано сутність та особливості релігійного туризму. Розглянуто фактори та умови, які безпосередньо впливають на  розвиток релігійного туризму. Особливу увагу приділено дослідженню форм та видів становлення та історичним витокам релігійного туризму.

  Ключові слова: туризм, релігія, народ, подорож, держава, спадщина, обов’язок, віра, відвідувач, турист, почуття, конфесія.

 

  Постановка проблеми. Згідно з історичними джерелами, релігійний туризм виник у ХІХ ст., коли, крім об’єктів історико-культурної спадщини, туристи почали активно відвідувати і культові споруди різних релігій, при цьому людина, що відвідувала храм чи спостерігала релігійне свято, не обов’язково мала належати до конфесії, якій належав сам храм. Туристи, які практикували відвідання релігійних центрів, повинні були дотримуватись відповідних норм поведінки, щоб не ображати почуттів віруючих відвідувачів певного храму. Тобто поведінка, одяг туриста за встановленими нормами майже не відрізнялися від вигляду паломника.

  Аналіз останніх досліджень і публікацій. Туристичні та історичні особливості розвитку релігійного туризму проаналізовано та досліджено у працях А. Бабкіна [1], О.Любіцева [2], З.Сапелкіна [3], Н.Свірідова [4], Л.Устименка [5, 6] та ряду інших вчених. 

  Невирішені раніше проблеми. Проблемним аспектом даного дослідження є вивчення та аналіз сутності та особливостей розвитку релігійного туризму; обґрунтування форм та видів релігійного туризму; дослідження факторів та умов, які впливають на розвиток релігійного туризму в Україні.

  Метою статті є дослідження сутності та особливостей розвитку релігійного туризму.

  Виклад основного матеріалу. Релігійний туризм – це подорож мандрівника з метою не тільки побачити культовий об’єкт поклоніння, а й осягнути катарсис і таким чином здобути духовну цілісність. Згідно твердження А. Бабкіна, до різновидів релігійного туризму належать подорож (мандрівка атеїста, спрямована на осягнення інформаційно-культурологічних моментів пам’яток релігії) та паломництво (мандрівка глибоко віруючої людини, пов’язана з реалізацією глибоких внутрішньо психологічних релігійних аспектів) [1, с. 36]. 

 Спочатку турист комунікує з об’єктом культу, а потім споруда здійснює комунікаційний вплив на мікросоціум туриста. Об’єкти релігійного паломництва можна розподілити на три типи за ступенем важливості (Таблиця 1)

Таблиця 1

Типи об’єктів релігійного паломництва за ступенем важливості

 

  Необхідно зазначити, що паломництво здійснює організуючий і виховний вплив на характер людини, в момент подорожі підсилює психологічну готовність туриста до сприйняття ним святині, сприяє вихованню кращих рис і загартуванню характеру. Інформація про паломницькі подорожі може поширюватися засобами комунікації, найбільш доступним із яких є Інтернет.

  З. Сапелкіна зазначає, що у релігійному туризмі розрізняють кілька напрямів подорожей з релігійною метою [3, с. 89]. Перший напрям це, власне, традиційне паломництво, а другий – релігійний туризм, тобто подорож, пов’язана з відвіданням святинь певної релігії з пізнавальною метою (знайомство з релігійними пам’ятниками, історією та ритуалами певної релігії) та наукові поїздки фахівців, що вивчаються ті чи інші релігії. Люди, що практикують такі подорожі, не обов’язково мають бути віруючими. Загальною основою паломництва є вірування, що молитва або обряд, пов’язані з певним місцем їх здійснення, природним чи рукотворним об’єктом, що має відношення до божества або певного явища. Святині можуть бути природного походження: вершини гір, скелі, ріки, озера, джерела, печери тощо. До рукотворних святинь належать храми, ікони, місця, пов’язані з принесенням жертв, місця погребіння, а також різні речі, що належали святим та з часом стали реліквіями. 

  На мою думку, місцями паломництва в усі часи були природні або антропогенні (створенні людиною) об’єкти, що визнані священними (сакральними). Категорія священного визначається як те, що має святість, освячене, пов’язане з певним релігійним культом, шановане, заповітне, особливо цінне, містичне за своїми властивостями. Релігійний підхід до сакралізації в першу чергу пов’язаний з дивами, видіннями, діяннями засновників релігій або святих, а також із центрами духовного життя. Відповідно до цього сакральні об’єкти та місця передбачають певну ієрархію за шкалою релігійної цінності для вірян певної релігії, що дає можливість класифікувати їх за рівнями: 

  - світового рівня – Свята земля (осередок паломництва трьох світових релігій);

  - конфесіонально-регіонального рівня – найбільш шановані святині для вірних кожної світової та регіональної релігії (Ватикан для католиків, Афон для православних);

  - місцевого рівня – найбільш шановані святині для вірних локальних (Зарваниця, що належить до греко-католицької церкви) та місцевих релігій [7, с. 22].

  Як стверджує О. Любінцева, одним із популярних нині різновидом релігійного вмотивованого туризму є такий, що отримав назву духовно-паломницького туризму і розвивається паралельно з традиційним. Такий туризм поки що має досить вузьку соціально-психологічну базу і географічну спрямованість. Представлений переважно поїздками туристів із Північної Америки, Західної Європи, країн СНД, України на різні духовні практики до країн Сходу, у першу чергу до Індії (де існує багато ашрамів, різних релігійних шкіл щодо вдосконалення особистості), Китаю, Тибету, Непалу, Японії [2, с. 52].

  Вважаю, що паломництво є одним із найдавніших видів подорожей. Особливо воно набуло масового характеру як до місцевих, так і до головних релігійних центрів, коли сформувались основні світові релігії: християнство, іслам, буддизм. Паломництво – подорож із метою відвідання святинь та виконання релігійних призначень, що чітко визначені певним релігійним культом, що, в свою чергу, ґрунтується на вірі людини. Тобто справжнім паломником може бути лише віруюча людина. Назва «паломництво» походить від звичаю віруючих приносити з Палестини пальмову гілку. Паломників слід відрізняти від пілігримів, хоча вони могли бути й паломниками [8, с. 13]. В основі паломництва лежить віра, любов та пошана до святині. Як відомо протестанти, які не вшановують святинь, не практикують паломництва. Щоб здійснити паломництво, треба попередньо до нього готуватись, виконувати певні релігійні призначення, як то молитви, дотримання посту, утримання від гніву, роздратування, осуду, розваг, зберігати душевну рівновагу. Традиційно, більшість людей здійснювали паломництво до святих місць пішки, у зручному розтоптаному взутті, лише зовсім немічних везли на возах. Із молодих і здорових тільки знатні особи дозволяли собі порушити правило паломників – іти пішки. На ночівлю зупинялись на постоялих дворах або у селян на сіновалах. 

  Можна виокремити види релігійного туризму за об’єктом туристичної діяльності (Таблиця 2).

Таблиця 2

Види релігійного туризму за об’єктом туристичної діяльності

 

  Т. Христов у своєму дослідженні зазначає, що за суб’єктом туристичної діяльності релігійний туризм можна розподілити на паломництво та звичайний релігійний туризм [7, с. 27]. Паломництво можна трактувати як туристичну подорож суб’єкта до об’єкта культу, супроводжувану глибокою вірою суб’єкта в надзвичайну, божественну силу святині. 

  Вважаю, що «звичайним» релігійний туризм буде в тому випадку, якщо до культових споруд, до їх інформаційно-культурних смислів прилучатиметься атеїст. Комунікаційна суть релігійного туризму полягає в можливості релігійного збагачення суб’єкта подорожі – туриста. В цьому напрямку культові споруди виступають не тільки об’єктами туристичної комунікації, але й її суб’єктами – коли після повернення туриста з мандрівки він починає ділитися побаченим і почутим або, інакше кажучи, транслює духовні цінності та смисли в близький йому соціум. Необхідно зазначити, що релігійні пам’ятки та культові об’єкти стають неначе суб’єктами комунікації з усім набором інформаційних характеристик, який їх супроводжує. Тут культові споруди за посередництвом туриста, який здійснив мандрівку, комунікують із рідним туристу соціумом. Таким чином, посилюється інформаційно-комунікаційний вплив на суспільство й закладаються передумови для подальших туристичних подорожей. Слід зазначити, що релігійний туризм має значний комунікативний потенціал, завдяки якому здійснює вплив на формування аксіологічно-смислового обрію людської особистості. 

  Висновки. Основною особливістю релігійного туризму є контингент споживачів до яких належать вірні певної релігії, які вирушають у подорож заради реалізації своєї духовної мети, а також – люди, (не обов’язково віряни певної релігії), основною мотивацією яких є цікавість до релігійних об’єктів та культу, поглиблення вивчення і дослідження. Тому часто такі подорожі називають практичним релігієзнавством. Водночас мотивація релігійного туриста в процесі подорожі може змінюватися, він може почати слідувати певним нормам поведінки вірянина і це, до речі, може бути без усвідомлення цього самим туристом. Тому, незважаючи на наявні відміни, між цими двома видами подорожей не можна проводити різкої грані. Релігійний туризм як структурна складова ринку туристичних послуг, різновид культурно-пізнавального туризму, має з паломництвом спільні об’єкти, місця та, як правило, один час здійснення подорожі. Але контингент подорожуючих, їх мотивація до подорожі, мета, а відповідно й вимоги до комфортності, якості обслуговування, форм організації, змісту екскурсій суттєво відрізняються. Важливим аспектом є і те, що сучасні паломники активно користуються досягненнями цивілізації. 

 

Література:

1. Бабкин А.В. Специальные виды туризма : учеб. пос. / А.В. Бабкин. – Ростов н/Д : Феникс, 2008. – 251 с. 

2. Любіцева О.О. Паломництво і релігійний туризм. Монографія / О.О. Любіцева, О.В. Романчук. – К. : Істина, 2011. - 328 с.

3. Сапелкіна З.П. Релігійний туризм : навч. посіб. / З.П. Сапєлкіна. – К. : Наукова думка, 2009. – 439 с.

4. Свірідова Н.Д. Туризм : словник-довідник / Н.Д. Свірідова, Ю.О. Скорченко. – Луганськ, 2009. – 310 с. 

5. Устименко Л.М. Основи туризмознавства : навч. посіб. / Л.М. Устименко. – К. : Наукова думка, 2011. – 345 с.

6. Устименко Л.М. Історія туризму: порівняльні аспекти. Монографія / Л.М. Устименко, І.Ю. Афанасьєв. – К. : Істина, 2008. – 354 с. 

7. Христов Т.Т. Религиозный туризм : учеб. пос. для студ. высш. учеб. заведений / Т.Т. Христов. – М. : Наука, 2003. – 288 с.

8. Федорченко В.К. Історія туризму в Україні: Навчальний посібник. / В.К. Федорченко, Т.А. Дьорова, Передмова В.А. Смолія. – К. : Вища школа, 2002. – 195 с.