Озарко Оксана Володимирівна

Прикарпатський Національний університет ім. В. Стефаника

Україна, м. Івано-Франківськ

Керівник:

Когутяк Надія Михайлівна

кандидат психологічних наук

Прикарпатський Національний університет ім. В. Стефаника

Україна, м. Івано-Франківськ

  Анотація: стаття розкриває поняття «розлади спектру аутизму (РСА)», розглядаються деякі доказові та менш доказові методики лікування і етапи встановлення емоційного контакту з аутичними дітьми.

  Ключові слова: розлади спектру аутизму (РСА), емоційний контакт, аутистична самотність.

  Актуальність. Аутизм у дітей сьогодні не рідкісне захворювання. Його вивчення як самостійної наукової проблеми почалось відносно нещодавно. Останнім часом рівень захворюваності на аутизм зростає в усіх країнах світу. Згідно з даними ВООЗ, поширеність розладів спектру аутизму складає понад 1% від популяції, всього у світі нараховується близько 67 млн хворих. За даними більшості оглядів останніх років, захворюваність становить 1-2 випадки на 1 тис. для аутизму та близько 6 на 1 тис. для розладів спектру аутизму. Актуальність проблеми аутизму постає на сьогодні особливо гостро  в межах емоційного і соціального контакту з аутичними дітьми. Недостатнє розуміння проблеми захворювання раннім дитячим аутизмом не дає змоги в повній мірі зрозуміти важливість корекційної роботи з дітьми, розуміння причин виникнення захворювання, роль батьків у вихованні дітей з РСА. Дана тема недостатньо розроблена, так як багато батьків і педагогів стикаючись із дитиною з розладами аутичного спектру не знають як взаємодіяти з нею, не розуміють її «світу».

  Розлади спектру аутизму (РСА) – це спектр психологічних характеристик, що описують широке коло аномальної поведінки і труднощів в соціальній взаємодії та комунікації, обмежені, стереотипні інтереси та поведінку [2, с. 7]. Також вважається, що аутизм це — загальний розлад розвитку з максимальним дефіцитом сфери спілкування та емоцій. У самій назві хвороби криється суть таких дітей: занурені в себе.

  Аутизм як самостійну проблему вперше описав доктор Л. Каннер (1943 р.) в своїй ранній праці «Аутистичні порушення емоційного контакту». Однією із характерних рис є: крайня аутистична самотність – діти не здатні нормально налагоджувати відносини з іншими людьми, але виглядали абсолютно щасливими, коли залишались самі [3, с. 15]. Діти з розладами спектру аутизму відрізняються як від дітей з нормальним типом розвитку, так і від дітей, які мають інші психофізіологічні розлади. Їм нецікаво те, що роблять інші діти і дорослі. Світ, що їх оточує це різноманіття непов’язаних між собою образів, звуків і подій, що зумовлюють страх і тривогу.

  Таким дітям надзвичайно важко встановлювати емоційні контакти з оточуючими. Нерозуміння емоцій, переживань, інтенцій, думок інших людей призводить до дефіцитів соціальної компетентності у осіб з РСА. А тому метою будь-яких психолого-педагогічних впливів є розвиток здатності розрізняти й усвідомлювати інтерактивні впливи, контролювати перебіг психічних процесів у взаємодії, а також здатність використовувати ці здібності з метою задоволення власних, або ж спільних потреб [1, с. 71-76]. Таким чином організована взаємодія впливатиме на весь симптомокомплекс РСА: соціальну комунікацію, взаємодію та поведінку.

  На сьогодні існує багато доказових та менш доказових методик лікування. Як от розвиток міжособистісних стосунків «Relationship Development Intervention, RDI» (С. Гатстина і Р. Шили) метод раціонально-емоційної та когнітивно-поведінкової терапії модель A-B-C (А. Елліс), сенсорна інтеграція (Дж. Айрес), АВА (Івар Ловаас) та інші. Проте предметом дослідження цієї наукової розвідки є апробація й модифікація широко визнаного методу корекційного впливу на дітей з аутизмом «Son-Rise», який був розроблений подружжям Баррі і Самарії Кауфманн. Вони намагалися знайти найбільш ефективні шляхи взаємодії зі своїм однорічним сином. Весь сенс навчання полягає в тому, щоб поступово наситити життя дитини з дитячим аутизмом зовнішніми стимулами. Кауфман стверджують, що послідовні заняття обов’язково дадуть позитивний результат.

  Основними рекомендаціями для успішної роботи з дітьми-аутистами, на їх думку є [5]:

• Безумовна любов до дитини;

• Іти за інтересом дитини, підключатись до її ігор, занять, інтересів;

• Поступове наповнення зовнішніми стимулами життя аутичної дитини;

• Вміння батьків подивитись на ситуацію очима дитини;

• Створення безпечного простору для роботи і гри.

  Приєднання дорослого до стереотипної поведінки дитини дає ключ до розуміння такої поведінки. Це полегшує, наприклад, встановлення очного контакту з дітьми-аутистами, розвиває взаємодію і дає можливість включитися в гру дитини. Навчання через гру має більше можливостей для ефективної і осмисленої взаємодії і комунікації. На думку засновників методу «Son-Rise», найбільш важливий засіб, здатний підтримувати навчання й надихати дитину – уміння батьків подивитись на ситуацію її очима. Віднайшовши чи відчувши сензитивну, емоційну зону у полі свідомості дитини, найкраще, що може зробити педагог, це зануритися у внутрішній світ дитини, її інтереси і проблеми.

Д  аний метод передбачає проходження декілька послідовних етапів у такій педагогічній взаємодії [4, с. ].

  1. Період "емоційно насиченої пасивності": характеризується обережним спостереженням за поведінкою аутичної дитини, виключає будь-яку форму втручання і обмежень; основна мета даного етапу – сформувати довірливі, безпечні стосунки та сформувати перші враження про індивідуальні особливості.

  2. Етап "пасивної участі" педагога в діяльності аутичної дитини. Цей період вимагає від дорослого здатності до "регресивного перевтілення" з відмовою від ролі дорослого і ухваленням деяких форм дитячої поведінки. В деяких випадках, при глибоких розладах аутизму і затримкою розвитку, доцільне застосування "інфантильного перетворення", при якому дорослий повторює в своїй поведінці дитину: повзає по підлозі, маніпулює кубиками, машинками, розгойдується на гойдалках, видає звуки, імітує гудки автомобілів і т.п. Така поведінка дорослої людини, яка вже сприймається як безпечна, поступово викликає інтерес з боку аутичної дитини.

  3. Період "активної співучасті", тобто активне впровадження в сферу стереотипної діяльності аутичної дитини. Педагог виступає тут не як сторонній спостерігач, а як товариш по грі, що демонструє щиру зацікавленість і захопленість спільною діяльністю. На цьому етапі міцним стає зоровий, тактильний і мовний контакт, дитина не чинить опір ласці, чекає схвалення, похвали, звикаючи і все більше прив’язуючись до педагога.

  4. Етапи "розширення сфери стереотипізованної діяльності" і "вихід за межі діяльності" – спираються на сформований емоційний контакт дитини з педагогом і включають багатовекторні та складні ігротерапевтичні і повчальні взаємодії.

  Формування емоційного контакту дитини з педагогом – це єдиний шлях до ефективної роботи надалі. Дитина стає менш боязлива, зменшується настороженість, формується готовність до подальшої робота з педагогом. Встановлення емоційного контакту з аутичною дитиною є основною точкою і головним моментом, без якої робота в системі психолого-педагогічної  корекції є неможливою. При складних формах аутизму формування емоційного контакту – довгий процес, що вимагає вміння і особливої обережності. При цьому не існує якогось єдиного підходу чи методу до вирішення цього питання. З кожною дитиною доводиться шукати нові, нестандартні рішення. Правило «Коли ти знаєш одного аутиста – ти знаєш тільки одного аутиста, коли ти знаєш десять – ти знаєш тільки десять» працює завжди. Найефективніший вплив на розвиток аутичної дитини відіграє продумана і послідовна корекційна робота розпочата з раннього віку.

  Попри істотні переваги даного методу, його індивідуалізацію та врахування особливостей соціальної взаємодії й компетентності, на наш погляд, доречним на етапі розширення та виходу з стереотипізованої діяльності є впровадження чіткої програми подальшого розвитку дитини, враховуючи досліджені на попередніх етапах особливості. Така програма повинна базуватись на найбільш яскравих здібностях та прогалинах у розвитку. Таким чином організована співпраця балансуватиме наявні досягнення та точки до зросту у соціальному розвитку дитини.

Література:

1. Когутяк Н.М. Уявлення про чуже психічне як компонент соціальної компетентності дошкільників // Надія Когутяк / Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Психологічні науки» - Херсон: Видавничий дім «Гельветика», 2015. – Вип. 4, С. 71-76

2. Синопсис діагностичних критеріїв DSM-V та протоколів NICE для діагностики та лікування основних психічних розладів у дітей та підлітків [Synopsis diagnostic criteria for DSM-V and protocols for the diagnosis and treatment of mental disorders in children and adolescents] / [пер. з англ., упор. та наук. ред. Леся Підлесецька]; (Серія «Психологія. Психіатрія. Психотерапія). — Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2014. — 112 с.

3. Скрипник Т.В. Феноменологія аутизму: Монографія. – К.: Видавництво «Фенікс», 2010. – 368 c.

4. Янушко Є.А. Використання методів спільного малювання в роботі з аутизмом дитиною. Виховання і навчання дітей з порушеннями / Є. А. Янушко - 2005. - № 1. - 70 с.

5. Kaufman B.N. Przebudzenie naszego syna. Zwyiestwo milosci nad choroba. – Warszawa: Fundacja “Synapsis”, 1994.– 180 s.