Перетятко Дем`ян Юрієвич

Аспірант

Львівська Національна Академія Мистецтв, Україна, м. Львів

  Анотація. У  доповіді наголошується на  особливому  значення гуманітарних  знань для цілісного і вільного розвитку особистості як суб’єкта творчості.

  Ключові слова: екзистенція, гіперреальність, гуманітарне знання, соціум, мотивація, універсум.

  В гуманітарному знанні, як у жодному іншому, зосереджена логіка творення людини для себе і для інших людей, пізнання – переживання своєї людської  цілісності  як важливої якості в процесі освоєння багатств  простору гуманітарної культури.  Це  простір перебування творчої сили, в якому особистість творить  реальність власними думками і емоціями, і саме ця сила закодована у творах різних мистецтв, що є своєрідними медіаторами духовності   творців різних епох. Ця сила сприймається  людиною як  енергетичний  заряд  екзистенції і  стає натхненням для власної творчості [4].

  Однак, вже у другій половині ХХ ст. під  тиском технократичних і прагматичних вимог гуманітарна складова людської екзистенції почала втрачати свою значимість  для формування культурного шару як особистості, так і соціуму — адже ідеологія споживацького суспільства  не зацікавлена у вільному творчому розвитку людини, оскільки  такому суспільству людина потрібна  як суб’єкт споживання, а не як суб’єкт творчості.

  Визначний французький філософ сучасності Жан Бодріяр у своїй  праці «Суспільство споживання» стверджує, що сучасний світ соціуму – це  здебільшого світ   симулякрів, майже не дотичних до реальності, світ фіктивної «реальності спектаклю», або «гіперреальності», у якій  справжні культурні цінності надто часто  підміняються іміджем культури, а система  глибоких  взаємин  творчої особистості і суспільства зазнає руйнівних впливів соціальних стереотипів  і  стандартних соціумних нормативів на  визначальну категорію творчості — на власні незалежні цінності творця [3]. Адже, за висловом  Миколи Бердяєва, «особистість є  мікрокосмом, цілим універсумом, спроможним в індивідуальній формі втілювати  універсальний зміст…, Альфою і Омегою царства духу,  яке створюється   вільними творчими зусиллями» [1].

  Творча діяльність — це створення якісно нових цінностей, що стають підставою для духовного росту  і вдосконалення людини. Основним фактором творчої  діяльності  є мотивація, точніше  система мотивів, які спонукають до діяльності заради самоствердження, самовдосконалення, самореалізації. Для істинно творчої особистості соціальна реалізація не може бути  єдиною і безумовною цінністю, на що вказує Карл Густав Юнг: «Людина сприймає свою творчу діяльність, соціальна безкорисність якої для неї   очевидна, як роботу і благо самі по собі»[7]. Рано чи пізно творець  осягає внутрішню стійкість, незалежність від думки чи оцінок оточення, спираючись на гармонійність  загальнокультурного, морально- етичного  і професійного  розвитку  власного «Я».

  Тому особливої  ваги набуває вдосконалення  безперервної  протягом усього життя  гуманітарної освіти, що безумовно сприятиме  трансформації мотивів творчості від орієнтованості на  блага матеріального зовнішнього світу  у скерованість на внутрішній світ мистця, коли творчість  стає  не засобом для досягнення соціальних преференцій, а джерелом емоційного задоволення від духовного росту і мистецьких досягнень.

  Розвиток  справжніх творчих  здібностей особистості  невід’ємний  від   морально-етичних питань, котрі є прерогативою  гуманітарної складової людської екзистенції  у всій сукупності духовного досвіду людства: філософії, релігієзнавства, логіки, музики, літератури, естетики, історії, психології, філології, культурознавства, соціології.

  Гуманітарна складова — це універсальний синтез знань, досвіду і віри, що  здатен вивести творчу особистість на шлях пізнання  вищих істин. За  Володимиром  Соловйовим  «тільки коли  воля і розум людей вступають у спілкування з вічно  і  істинно сущим, тільки тоді отримують  своє позитивне значення і ціну  всі окремі  форми і елементи  життя і знання, всі вони стають  необхідними  органами одного цілісного життя» [5] .В. Соловйов робить особливий акцент на  понятті цілісного життя, яке досягається на основі цілісного знання  і цілісної творчості, наголошуючи при цьому, що цілісне життя – це не просто єдність інтелектуальних, емоційних  і творчих  поривів — це живе спілкування з істиною.  

  На відміну від  суми  технократичних знань, зорієнтованих   у сучасному світі  не тільки на стандартизацію та уніфікацію промислового виробництва, а й ціннісно- світоглядних уявлень, на актуалізацію «масової свідомості» і стандартизацію  пізнання, гуманітарна освіченість  сприяє збереженню унікальності, неповторності. Гуманітарна культура багата і різноманітна, предметом кожної гуманітарної науки  є особливі аспекти життя людини, і саме тому рівень гуманітарної освіченості  особливо важливий  для  формування світоглядних засад особистості і пошуків істини і в сфері людського  самопізнання. Різні ідеї, сутності, ціннісні категорії саме гуманітарний освітній процес здатен об’єднати в універсумі творчої особистості, екзистенціальна потреба якої —індивідуальне входження  у світ культури для осмислення проблеми  триєдності  Краси, Добра , Істини, і тому гуманітарне, духовно-етичне, ціннісноорієнтоване знання є базою для формування цілісної творчої особистості як  видатного суб’єкта екзистенційної реальності.

  У всій багатогранності гуманітарної складової для формування цілісної творчої особистості  особливе значення має осягнення персоніфікованих знань і переживань, які еманують з оригінальних філософських, літературних, мистецьких, мистецтвознавчих творів. Адже саме завдяки особистому  пізнанню-переживанню здійснюється екзистенційна роль  гуманітарного знання: кожен мусить віднайти власне розуміння картини світу і місце своєї людської особистості в ньому, а головно,  свою відповідальність перед естетичними і етичними категоріями. Як зазначав Жак Марітен у праці «Відповідальність художника»: « Мистець є не тільки  мистцем. Він  ще й людина. Перш за все – людина»[3].

  Творчо обдарованим людям, особливо в умовах багатовимірності  та альтернативності  культурного життя  може іноді забракнути творчої компетентності, володіння специфічними мовами різних видів творчої діяльності. Саме тому такою важливою є можливість  вдосконалення гуманітарної освіти творчої особистості протягом  життя: прикладом може бути звернення уже широковідомого  композитора і музиканта М. Чюрльоніса до фахового освоєння  живопису заради  взаємозбагачення двох  мистецьких царин — музики та образотворчого мистецтва.

  Гуманітарна  освіта визначає повноцінний розвиток найтонших граней духовної сфери людини — моральних і естетичних якостей, впливає на самоактуалізацію і самоідентифікацію  творчої особистості, що покликана бути суб’єктом і творцем культури на всіх етапах  її розвитку. Чи  не найпотужнішим доказом формування геніальної   творчої особистості з безперечно унікальним вродженим «ядром» творчих здібностей і водночас  на основі многогранного культурного  розвитку, досвіду,  глибоких і якнайширших  знань, творчої сміливості, готовності до порушення стереотипів, високої мужності винаходу, внутрішньої незалежності, волі і віри — є постать неперевершеного Леонардо да-Вінчі.

  В нинішній добі впевненого поступу технократичних доктрин  і  супутніх їм  ознак   «споживацького» суспільства, за Ж. Бодріяром «люди в суспільстві оточені не стільки людьми, як це було у попередні часи, скільки об’єктами споживання»[2], коли замість потреби «бути» на чільне місце виходить потреба «мати», що сигналізує про  втрату довіри до екзистенціальних почуттів, про знецінення індивідуальних переживань. За таких умов  життя  перестає сприйматись як екзистенція, а лише як  послідовність подій; екзистенційний вакуум  заповнюється спрощеним образом світу, а насправді ілюзією цілісності, симулякром, далекою від реальності копією, атрибутом гіперреальності. Закономірним породженням таких соціумних симуляцій стає маскультура,  надто далека від гуманітарної культури, саме тому гуманітарна складова  формування  творчої особистості  в наш час потребує особливої уваги як «наріжний камінь» творчого «Я» індивіда  і культурного розвитку суспільства. 

Література

 1. Бердяєв М. Смысл творчества - М. Искусство. 1994.

 2. Бодрийяр Жан Общество потребления. Его мифы и структуры - М. Республика. 2006.

 3. Mariten J.   La  responsabilit de l’artiste -   Librahie  Arthme Fayard. 1961.

 4. Мей Р.  Мужество  творить. Очерк психологии творчества - М. Институт общегуманитарных исследовани . 2001. 

 5. Соловйов  В. Философские начала цельного знания - Минск. Хирвей. 1999.

 6. Юнг К. Г. Феномен духа в искусстве - Собрание сочинений. т.15 М. 1992.