Сваричевська Лідія Юріївна
Доцент, кандидат філологічних наук
Львівский національний університет імені Івана Франка
Україна
Львів
Анотація. Розглянуто зміни у семантиці, синтактиці та прагматиці терміна символ в Інтернет-дискурсі за період від 2003 до 2016 р. Прослідковано багатофункціональність терміна в різних сферах від публіцистичної до розмовної з урахуванням контексту.
Ключові слова: дискурс, Інтернет, символ, пошуковий запит, контекст.
Інтернет-дискурс дає можливість прослідкувати багатофункціональність терміна символ у різних сферах: публіцистичній, науковій, художній, розмовній. Його часто використовують для стислого позначення певного явища чи об’єкту як представника ідеї, типу, іншого об’єкту тощо. Типові вживання: «З'єднані в одному букеті білі і червоні троянди символізують гармонійну любов і єдність, як душі, так і тілесних насолод двох закоханих»; «Котелок як символ миру та єднання»; «Берег Донецької землі як символ нескореності»; «Акція «Вишнева Україна» як символ майбутнього розквіту нашої країни».
Мета розвідки – проаналізувати зміни та константи семіотичних параметрів (семантики, синтактики, прагматика) концепту символ в текстах Інтернету ХХІ ст. Результати аналізу за 2003-2004 роки представлено у дослідженні [3], що і буде основою та відправною точкою розгляду вживання терміну символ до 2016 року. Пошуковий запит сформульовано таким чином, щоб виокремити україномовні результати гуманітарного напрямку з мінімумом специфічних вживань у точних та технічних галузях, де категорія символу має свої особливості. Найбільш оптимальними виявилися запити «як символ» та «символізує», а пошуковий запит «символ» першочергово дає результати з російськомовними текстами. Враховано тексти незалежно від жанру, сфери функціонування та змісту – все, що можна позначити терміном Інтернет-дискурс і де зустрічається ключове слово «символ». Використано пошукову систему Google, виходячи з того, що вона дає оптимальні результати пошуку з високим ступенем релевантності. «На відміну від інших пошукових систем, у «першій десятці» результатів, виданих Google, зазвичай ви не зустрінете інформаційного сміття і випадкових сайтів: місце сайта в списку напряму зв’язано з кількістю посилань на нього з інших серверів аналогічної тематики» [2]. Пошуковий запит «як символ» дає приблизно 450000 результатів за 0,47 секунд, а «символізує» − 430000 за 0,55 секунд. Реально цифри не зовсім точні через те, що результати деколи дублюються, повторюються, цитуються, постійно оновлюються.
За умов існування різноманітних підходів до визначення символу – філософського, психологічного, герменевтичного, психоаналітичного, лінгвофілософського – для сучасного Інтернет-дискурсу особливо актуальним є підхід, сформульований Е. Кассірером: символ – одна із форм пізнання світу. У символі відкривається сама сутність людської свідомості, але ця сутність ніколи не втрачає зв’язку із первісними експресивними переживаннями. Вони втілюються за допомогою «символічного закарбовування», під яким Е. Кассірер розумів «спосіб, що дозволяє сприйняттю як «чуттєвому» переживанню одночасно містити у собі «смисл», що не проглядає, і безпосереднє конкретне уявлення» [1, с.159]. У найбільш загальному розумінні символом може бути річ, подія, чуттєвий образ, які виражають ідеальний зміст, відмінний від їх безпосереднього, чуттєво-тілесного буття.
Результати пошуку виявили стереотипи позначення авторами текстів різних об’єктів як символів: а) що позначається – які поняття, реалії дійсності, сфери діяльності людини тощо підлягають процесу символізації у текстах; б) за допомогою якого денотативного значення відбувається репрезентація; в) в якій мовній одиниці втілюється ця репрезентація; г) спосіб зв’язку символу з об’єктом позначення (метафора, метонімія); ґ) контекстуальна конотація символу.
За першим пунктом (а) відбулися зміни, з одного боку, в плані розширення політичної сфери в процесі символізації через відомі події в Україні, а з іншого – в плані зникнення з соціально-політичної арени певних понять або їх смислової трансформації: «Та за всіх обставин для України саме День пам’яті і примирення з червоними маками як його символами є найкращою формою вшанування всіх борців із тоталітаризмами і жертв тієї страхітливої війни, з якої час вертатись додому»; «У Харкові встановили снаряд від «Смерча» як символ «Русского мира»»; «Червоний мак як символ пам'яті жертв війни»; «Дім профспілок обіцяли відбудувати як символ перемоги Революції, але…»; «Освячений хрест зі зони АТО як символ перемоги...»; «Адвокати випустили в небо чорні кульки, як символ продажних суддів»; «Прапор як символ мужності: підняття синьо-жовтого стяга...»; «Закон про декомунізацію як символ «совковості...»; «В Чилі студенти вийшли на протест під прапорами України, як символом свободи»; «Харків як символ української травми»; «Вибори в Києві: низька явка як символ розчарування ...»; ««Ялинка-на крові» як символ курсу влади України ...» (про події на Майдані 2013 року); «Пропонуємо новий символ як виявив нашої поваги до тих, хто знищив нацизм. Це буде червоний мак – символ європейський та український. У наших піснях йдеться, що маки зацвітають там, де пролилася козацька кров». День пам’яті, день капітуляції нацистської Німеччини. Треба було, як символ, щось знакове, що символізувало би не свято, яким війна не може бути за визначенням, а пам’ять та скорботу».
У багатьох випадках автори текстів коментують і пояснюють значення символу, як, наприклад, стосовно маків: « Графічне втілення − це алюзія з одного боку червоного маку, з іншого – кривавого сліду від кулі, передає глибину смислу війни, розповідає про страждання, про смерть, про героїзм, про мільйони загиблих – найголовніше і найстрашніше, що є у війні». Так само дизайн як символ у заголовку статті далі пояснюється автором в тексті: «Дизайн як символ сучасної цивілізації» − «Дизайн сьогодні — це провідна технологія у створенні будь-яких речей, починаючи від літаків і суден і завершуючи модельним одягом та побутовими приладами. Тому дизайнер має працювати у творчій співдружності з інженерами, конструкторами, вченими, технологами, економістами, лікарями, знаходити цілісне уявлення про майбутній виріб, прогнозувати можливі негативні наслідки від користування таким виробом людиною». Як бачимо, до процесу символізації додалися поняття, події, сфери, що потребують особливого знакового осмислення.
Деякі політичні символи, як показав час, втратили актуальність, спустошились і перестали бути символами або переосмислились. Для прикладу, «Джессіка Лінч як символ великодержавності та національної солідарності» (2003) – тепер мало хто пам’ятає, хто це така, і чому вона була символом; «Пані з авоською як символ київської весни» (2003) – типовий тимчасовий оказіональний символ, так званий, хронізм. Процес «забуття» стосується й інших сфер: «Сова вухата – крилатий символ 2002 року»; «Соловейко – птах року… 2003». Активним є процес переосмислення символів, коли попередній зміст замінюється новим залежно від точки зору автора і позатекстової ситуації: «Роксолана як символ жіночого підступу та продажності» − йдеться про гламурних українських жінок, які підтримують політику Росії, а колись Роксолана була символом мудрості, хитрості, привабливості та інших позитивних рис, тепер автор тексту робить акцент на негативному аспекті поведінки цієї жінки. Іноді інтерпретативний смисл символу змінюється за незначний історичний проміжок часу, особливо це стосується знакових сучасних постатей: «Інна Богословська: Люди голосували за Порошенко як за символ вирішення проблем країни» − тепер цей символ-постать знецінено, відбулася аберація семантичного наповнення, ім’я залишилось як ім’я людини, що виконує функції президента, а аксіологічна позитивна конотація, яка робила це ім’я символом, зникла. Подібний процес відбувся з символом «біла тигриця» як образом-представником Юлії Тимошенко: у східній міфології Білий тигр-альбінос (по-хоу) асоціюється з інь (жіночим началом), відповідає Венері, холоду, металу, служить символом жінки, Землі, матерії, яка противиться дії духовних сил; далі в політичній піар-кампанії робиться акцент на білому кольорі тигриці, де білий – це чистота намірів, праведність, правдивість, а тигриця – захист, мати. Інші риси первинного східного символу не беруться до уваги іміджмейкерами; Тимошенко навіть дарують білу тигрицю як її живий символ, яку вона назвала Тигрюля, потім поступово цей образ-символ втрачає свої позитивні риси, і нарешті зовсім спустошується. Цей процес поступової семантичної аберації легко простежується в Інтернет публікаціях: «Тимошенко передала Тигрюлю в ялтинский зоопарк» (передачу свого символу можна інтерпретувати як відчуження, відокремлення його від себе) ® «Тигрюля стала символом ялтинского зоопарка в 2010 году, так как по китайскому календарю это год Белого Тигра» (символ став представником іншого об’єкту – зоопарку і вказівка на те, що це символ року)® «Образ Тигрюли применяется для агитации на президентских выборах. В августе донецким школьникам выдали дневники, на которых изображена белая тигрица и написано «ТигрЮля» (перехід символу до статусу утилітарного) ® «Также портрет Тимошенко с Тигрюлей используется на агитационных билбордах» (теж утилітарність) ® «По словам премьер-министра, в октябре 2009 года Тигрюля приезжала к ней в гости в Киев» (спроба нагадати електорату про свій символ) ® «Тогдашний лидер оппозиции Виктор Янукович, родившийся в Год тигра по китайскому календарю, назвал использование этого символа для ведения избирательной кампании неэтичным» (відверте негативна оцінка стосовно використання символа) ® «Тигрюля стала героем сатирического народного творчества. На украинских интернет-форумах появились демотиваторы с изображением Тимошенко с тигрёнком» (остання точка функціонування символу – сатира).
Така аберація найчастіше спостерігається внаслідок зниження ролі ритуалів. «Саме на усвідомленні ролі і значення цих «порожніх» символів, що не містять у собі власної реальності, а відсилають до чогось іншого, будується … «символічний інтеракціонізм»». «Міжіндивідуальна взаємодія організується не як взаємодія природних об'єктів, спонукуваних зовнішніми стосовно них об'єктивними силами, а як результат постійної власної людської інтерпретаційної діяльності. У людській поведінці між реакцією і стимулом завжди стоїть інтерпретація, тобто осмислення того, що означає чи, можна сказати, що символізує цей стимул, на які можливі наслідки він указує. Навіть стимули, що найбільш часто зустрічаються, значення яких не викликає сумніву в переважної більшості населення, можуть стати об'єктом інтерпретації». Деритуалізоване суспільство, «що володіє тільки порожніми символами, що можуть наповнюватися яким завгодно змістом, і єдина турбота при цьому полягає в тому, щоб забезпечити єдине для учасників взаємодії, групи чи для всього суспільства розуміння і тлумачення символів у їхньому новому конвенціональному наповненні» [4]. Останні десять років показали, що кількість «порожніх» символів значно збільшилась, зросла інтерпретаційна роль учасників комунікації, особливо в Інтернет-дискурсі. Це стосується навіть релігійних символів, які ніби найбільше пов’язяні з ритуалами, наведемо приклад: заголовок статті «Корабель як символ Церкви в християнській культурі» і пояснення в статті різного розуміння цього символу залежно від конфесії, від зв’язку з давніми міфами тощо. А сучасні, особливо оказіональні, контекстуальні, символи мають виключно конвенціональне наповнення: «Дім Профспілок як символ реформ», «Закон про декомунізацію як символ «совковості», «Дизайн як символ сучасної цивілізації», «Куб із бруківкою як символ Майдану», «Зірки Голівуду як символ досконалості», «Дім з привидами – як символ Кременчука», «Пам'ятник цукру як символ досягнення успіху Сум», «Україна зробила важливий крок, який увійде до новітньої історії, як символ політичної зрілості та відповідальності української держави» (йдеться про визнання депортації 1944 року геноцидом кримських татар), «Джинса як символ радянськості в умах», «Степан Бандера як символ нескореного українця» (цей символ-постать є яскравим прикладом його конвенціональності та активної інтерпретативності).
За другим пунктом (б) репрезентантами символізованих об’єктів є такі денотати:
–типізовані фігури: українець, козак, пластуни, волонтер, ватник/ватнік, терорист, учасник АТО (арсенал типових фігур значно поповнився через суттєві зміни в країні);
– конкретно-історичні особи як минулого, так і сучасності: Степан Бандера, Нестор Махно, Гоголь, «Руська трійця», Порошенко, Тарас Шевченко, Олександр Решетняк (як символ української нескореності);
– конкретно-історичні місця: Харків, Крим, Київ, Майдан Незалежності, Дім профспілок;
– глобальні явища культури: передусім мова; 5 олімпійських кілець;
– атрибути державності: жовто-блакитний прапор, герб, прапор, три корони, тризуб, геральдичний лев (як бачимо, в залежності від контексту денотатами модуть виступати як конкретні атрибути, так і загальне поняття атрибуту);
– атрибути релігії та сакралізовані предмети і споруди: терновий вінець, хрест, вогонь у Вифлеємі, церква, монастир, собор;
– атрибути народних вірувань, обрядів та звичаїв: писанка, яйце, дідух-сніп, віночок, соняшник (як символ відродження в Японії);
– артефакти: книга, пам’ятник, автомобілі, Георгієвська стрічка як символ зневаги до ветеранів;
– нові поняття, пов’язані з бізнесом: бренд, слоган, реклама;
– представники фауни: тигр, тигриця, біла тигриця, орел, сова, птах, хатній сич, соловейко, сокіл, голуб, сова вухата, лелека, кіт, кішка, бждола, лев;
– представники флори: калина, жовті нарциси як символ хоспісу, терен, троянда, папороть, соняшник.
Крім предметно-речових явищ, денотатами символів можуть виступати дії, процеси реальної та сакралізованої сфери, найчастіше у вигляді суб’єктивізованої форми, наприклад: водне хрещення; подорож в череві риби; швидке падіння; вибори. У складі денотатів часто трапляються кількісні та колористичні ознаки, наприклад: три корони, жовтий, жовто-блакитний, «колорадський» (= жовто-чорний).
За пунктами (в) та (г) змін не відбулося, оскільки відповіді на питання стосовно мовних одиниць, в яких втілюється символічне значення (лексеми, словосполучення), та способу зв’язку символу з об’єктом позначення (метафора, метонімія, синекдоха) залишаються сталими як незмінні схеми утворення символу.
За пунктом (ґ) контекстуальна конотація символу помітно активізувалася, контекст з його смисловими особливостями став вирішальним моментом при створенні змістовної сторони символу.
Символізація, символізування – характерні риси сучасних текстів Інтернету. Автори намагаються за допомогою категорії символу узагальнити різні явища, створити тип або, навпаки, унаочнити ідею, принцип, узагальнення. Це два зустрічних процеса в символотворенні останнього десятиріччя.
Література
1. Кассирер Э. Философия символических форм. Т. 3. Феноменология познания / Э. Кассирер. − Москва, Санкт-Петербург: Университетская книга, 2002.
2. Кашірова А. В. Пошук інформації у мережах [Електронний ресурс] / А. В. Кашірова. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://www.kievoit.ippo.kubg.edu.ua/kievoit/2013/31/31.html.
3. Сваричевська Л. Ю. Концепт символу в українській мовній картині світу / Л. Ю. Сваричевська // Вісник Львівського національного університету. Серія Філол. – Львів: ЛНУ, 2004. − Вип. 34. − Ч. І. − С. 372-378.
4. Юрій М. Ф. Соціологія культури [Електронний ресурс] / М. Ф. Юрій – Режим доступу до ресурсу: http://pidruchni ki.com/1584072013796/sotsiologiya/sotsiologiya_kulturi
