Білоус Олена Юріївна

старший науковий співробітник науково-дослідної частини

Одеський національний економічний університет

Україна, м.Одеса

 

  Анотація: Обґрунтовано підхід інноваційних систем до розробки регіональної інноваційної політики. Розкрито сутність та проаналізовано типи регіональних інноваційних стратегій, реалізованих країнами ОЕСР. Розкрито зміст нового покоління інноваційних стратегій ЄС – «стратегій розумної спеціалізації». Розроблено рекомендації з імплементації даного типу стратегій регіонами України 

 Ключові слова: підхід інноваційних систем, регіональні інноваційні стратегії; стратегії розумної спеціалізації;

 

 Стратегічна мета переходу України до інноваційної моделі розвитку може бути досягнута лише за умов переорієнтації державної інноваційної політики на регіональний рівень. Сьогодні саме регіональний рівень відіграє важливу роль у генерації нових знань і їх використанні, а регіональні інноваційні системи розглядаються в якості важливого інструменту економічної та інноваційної політики. Розвинені країни приділяють підвищену увагу створенню регіональних інноваційних стратегій (РІС), які дозволяють використовувати місцеві переваги в більшій мірі. Такі стратегії засновані на розвитку бізнес-середовища, широкій участі бізнесу у формуванні та реалізації регіональної інноваційної політики з урахуванням технологічних можливостей і потреб підприємств та інноваційного потенціалу наукових організацій, перевагах мережевої взаємодії учасників інноваційного процесу.

 Регіони України розробили низку стратегічних документів, що стосуються регіонального інноваційного розвитку [1, с. 146-166]. Проте, їх ефективність залишається низькою. У більшості випадків такі документи розроблені на основі методології лінійної моделі інноваційного процесу [2], згідно з якою заходи цих програм обмежені створенням умов для комерціалізації результатів наукових досліджень – «модель технологічного проштовхування», що не відповідає сучасним вимогам до інноваційної політики.

  Метою дослідження є: 1) обґрунтування підходу інноваційних систем до розробки регіональної інноваційної політики; 2) розкриття сутності та аналіз типів регіональних інноваційних стратегій, реалізованих краї ними ОЕСР; 3) розкриття змісту нового покоління інноваційних стратегій ЄС – «стратегій розумної спеціалізації»; 4) розробка рекомендацій із імплементації даного типу стратегій регіонами України.

  1. Обґрунтування підходу інноваційних систем до розробки регіональної інноваційної політики. Значне збільшення ролі регіонів у реалізації інновацій призвели до зростання кількості досліджень як зі створення та поширення інновацій на регіональному рівні, так і з питань формування регіональних інноваційних систем. Більшість з цих робіт засновані на підході систем інновацій (СІ), розробленому К. Фріменом, B.-A. Лундваллом, Нельсоном і Ч. Едквістом. К.Фрімен у роботі [3] критикує те, що стало відомим як Вашингтонський консенсус, за його ігнорування динамічних процесів, пов'язаних з інноваціями при аналізі економічного зростання і економічного розвитку, а також наголошує на необхідності розробки альтернативних аналітичних рамок. У роботі [4] B.-A. Лундвалл, підкреслюючи системний характер інноваційних процесів, зазначає, що ««системний» вимір при розробці політики перемістив увагу від лінійного до інтерактивного розуміння інновацій. Це можна назвати як рух від науково-технічної до інноваційної політики». За словами Ч. Едквіста [5], на відміну від нової теорії зростання, підхід СІ досліджує детермінанти (чинники) інновацій, а не їх наслідки (з точки зору зростання, зайнятості і т.д.). Це зробило підхід СІ центральним для сучасного способу розуміння інновацій. 

  Спочатку основний акцент в рамках підходу СІ робився на національних системах інновацій, пізніше з'явилися, її галузеві та регіональні варіанти [5]. 

  Основними компонентами СІ є організації (формальні структури, створені з явною метою - компанії, університети, венчурні організації, громадські інноваційні агентства) і установи (набори загальних звичок, процедур, усталених практик, які регулюють взаємодію і відносини між окремими особами, групами і організаціями). Відносини між основними компонентами СІ вважаються вирішальними для інноваційних процесів [5]. 

  2. Сутність та типи регіональних інноваційних стратегій. Регіональна інноваційна стратегія спрямована на надання допомоги регіональним і місцевим органам влади та регіональним організаціям у побудові ефективної системи підтримки інноваційної діяльності в регіоні. Для цієї цілі вона повинна визначати інноваційні політики та шляхи вдосконалення регіональної інфраструктури підтримки інноваційної діяльності, особливо в контексті її відповідності потребам малих і середніх підприємств (МСП). 

   Підставою для виникнення РІС на початку 90-х років було переконання в тому, що існують значні відмінності в рівні розвитку між різними регіонами Європейського Союзу, через існуючі бар'єри і обмеження в цих областях. Бар'єрами, що обмежували здатність регіонів накопичувати інноваційний потенціал були [6, с.28]:

• слабка система та інституційні рамки в регіоні;
• слабкий або здеформований попит фірм на дослідження і розвиток;
• відсутність співпраці між державним і приватним секторами;
• застарілі підходи до рішень, які були занадто вкорінені в традиціях регіонів, у поєднанні з ігноруванням національних і міжнародних умов, у яких ці регіони існують
• надмірний акцент на фундаментальні дослідження в державному науково-дослідному секторі, відсутність уваги до передачі технологій і поширення проектів на ринку;
• адміністративний підхід «зверху-вниз», замість ринкового підходу «від низу догори», який бере до уваги дослідження і локальні проблеми бізнесу.

  За останні 15-20 років Європейський союз напрацював значний досвід у експериментуванні та стимулюванні інновацій на регіональному рівні. У цьому контексті ЄС реалізовано низку ініціатив. 

  Підходи до розробки та реалізації регіональних інноваційних стратегій пройшли наступну еволюцію. 

 Історично першим типом РІС були Regional Technology Plans (Регіональні Технологічні Плани (РТП)), розроблені і реалізовані в регіонах Європейського Союзу з 1994 року. РТП заохочувати регіони розробляти інноваційні стратегії, що повинні були виявлятися в зміцненні здатності регіонів розробляти політику, що врахувала б реальні потреби виробничого сектора і, в той же час, сильні і слабкі сторони дослідницької бази. РТП стали першим проявом стратегічного підходу до інновацій, а також регіонального підходу до розвитку на основі інновацій. 

  На основі проектів РТП, був визначений новий інструмент – трансфер технології, як один з найважливіших елементів підвищення інноваційної активності регіонів. Крім того, було зроблено акцент на необхідності створення Regional Innovation Technology Transfer Strategies (Регіональних Стратегій Інновацій і Трансферу Технологій (РСІТТ)). 

  Паралельно із реалізацією заходів РСІТТ, частина регіонів, використовуючи ту ж саму методологію, почали розробляти Regional Innovation Strategies (Регіональні інноваційні стартегії (РІС)). Обидві ініціативи РСІТТ і РІС були спрямовані на підтримку регіональних органів влади та організацій розвитку в проведенні оцінки регіональної інноваційної системи, включаючи управлінські, фінансові, комерційні, та організаційно-технічні питання, та питання професійної підготовки. Отримана стратегія забезпечує основу для оптимізації регіональної інноваційної політики та інфраструктури, особливо з точки зору їх відповідності потребам малих і середніх підприємств (МСП). Вона була розроблена для сприяння розвитку співпраці між приватним і дослідницьким секторами і органами державного управління [6, с. 12]. Різниця між цими стратегіями полягала в тому, що акцент на передачі технології, характерний для РСІТТ, у випадку з РІС, був обмежений. У результаті РІС були зосереджені на системному підході, де провідна роль у інноваційному розвитку регіону належала широкому колу регіональних організацій.

  3. Розробка регіональних стратегій розумної спеціалізації. Незважаючи на значні успіхи, досягнуті в поліпшенні регіональних інноваційних систем, стало ясно, що попередні регіональні стратегії мали такі недоліки [7]:

• Недостатній наголос у них зроблено на міжрегіональні та міжнародні зв'язки, тобто регіональні інновації та економічна система часто розглядаються в ізоляції.
• Вони не завжди відповідають промисловій і економічній структурі регіону; в НДДКР занадто велика участь державного сектора, і недостатнє лідерство бізнесу.
• Відсутній докладний аналіз активів у регіоні.
• Існує «синдром вибору переможця». 
• Інноваційні заходи найефективніших регіонів копіюються без урахування місцевих умов.

  У результаті, інноваційна політика часто демонструвала відсутність ефективності в ідентифікації пріоритетів і форм практичного співробітництва між регіонами. Ця ситуація стала ще більш критичною в умовах економічної кризи, коли очевидною стала нестача державних і приватних фінансових ресурсів.

 Відповіддю на окреслені нові виклики стала розробка в ЄС нового покоління «розумних регіональних стратегій», або «стратегій розумної спеціалізації» (RIS3) ¹. Введення в дію таких обґрунтовано тим, що концентруючи ресурси знань і поєднуючи їх з обмеженим спектром пріоритетної економічної діяльності, країни і регіони можуть стати – і залишатися – конкурентоспроможними в глобальній економіці. Такий тип спеціалізації дозволяє регіонам використовувати переваги масштабів, розмірів і дифузії створення і використання знань, що є важливим двигуном продуктивності [8].

  Більш того, стратегії, що поєднують інновацію зі специфічними перевагами національної чи регіональної економіки, створюють велику ймовірність успіху. Наслідування іншим регіонам у традиційно передових галузях промисловості, знижує шанси регіону, що імітує, на успіх та підсилює вже існуючий зразок домінування, з його лідерами і послідовниками. «Розумна спеціалізація» полягає у створенні унікальних активів і компетенції, заснованих на специфічних регіональних структурах і базі знань.

 Таким чином, концепція розумної спеціалізації націлена на ефективне, результативне і синергетичне використання державних інвестицій і підтримує країни і регіони в зміцненні їх інноваційного потенціалу, одночасно фокусуючи обмежені людські та фінансові ресурси в декількох, глобально конкурентоспроможних, областях.

 Ключовою відмінністю вказаних стратегій від попередніх їх варіантів є наголос на підприємницьке експериментування і знання вимог ринку. Розумна спеціалізація вирішує проблему вибору пріоритетних сфер вкладення регіональних ресурсів, шляхом надання можливості підприємницьким структурам продемонструвати найбільш обіцяючі напрямки для економічного розвитку через «підприємницький процес відкриттів», що може показати, в якій області НДДКР та інновацій країна чи регіон найбільш сильні, т.я. підприємницькі структури найкраще здатні визначити, що вони можуть виробляти найбільш ефективно.

  Це зазвичай відбувається шляхом спроб і помилок і експериментування в нових областях інноваційної діяльності. Тому в регіонах важливо активно залучати підприємницькі структури в розробку стратегії і пропонувати їм більше стимулів для прийняття ризику. Підприємницькі знання набагато ширші науки і технології – вони комбінують і співвідносять науково-технологічні знання зі знанням потенціалу зростання ринку, потенційної конкуренції, ресурсів і послуг, необхідних для початку нової бізнес-діяльності. Синтез і інтеграція цих знань, раніше фрагментованих, допомагає створити бачення можливостей в існуючих або нових секторах. Саме цей тип знань потрібно активізувати, мобілізувати і підтримувати як основний інгредієнт у процесі розумної спеціалізації.

  Стратегія розумної спеціалізації вимагає наступні напрями структурних змін, які можуть надати певний напрям інноваціям [9]:

1. Перехід (транзіциція) від існуючого сектора до нового, на основі коллаборативних інституцій та процесів, тобто колективних можливостей в області НДДКР, інжинірингу та виробництва, що формують базу знань для розвитку нової ділової активності.
2. Модернізація - технологічне переоснащення існуючої галузі, що включає розробки з особливим застосуванням так званих «ключових сприяючих, або допоміжних технологій» для поліпшення ефективності і якості існуючої, можливо традиційної, сфери виробництва. 
3. Диверсифікація. У таких випадках відкриття стосується потенційної синергії, яка може з'явитися між існуючою і новою сферами ділової активності. Така синергія робить перехід до нової сфери привабливим і вигідним. 
4. Радикальне заснування нової інноваційної діяльності. НДДКР і інновація можуть раптово зробити привабливими області ділової активності з раніше уповільненим ростом.

  4. Рекомендації для України. Розробка та імплементація РІС в Україні має бути здійснено не з позицій традиційного для вітчизняної науки лінійного підходу до розуміння інновацій, в результаті чого інноваційний процес розглядається як такий, що включає послідовні стадії від наукових досліджень, дослідно-конструкторських розробок до виробництва інноваційної продукції, але з точки зору підходу систем інновацій, де інновації розглядаються як взаємодія між усіма складними економічними, соціальними, політичними, організаційними та іншими факторами, що визначають створення інновацій, включаючи зв'язки між фірмами, виробниками, споживачами, ринком праці, державним регулюванням тощо. Відповідно до цього підходу, інвестиції в дослідження та розвиток і людський капітал розглядаються лише як необхідна умова для зростання; як достатня - процес циркуляції знань між науковими установами і компаніями.

  Розробка та імплементація РІС в Україні, на основі підходу систем інновацій (СІ), сприятиме більш повному використанню науково-освітнього, інноваційного та підприємницького потенціалу регіону, встановлять довгострокові партнерські відносини між ключовими регіональними інститутами, що працюють в сфері інновацій, а також приватного сектора. Побудова таких стратегій стане інструментом, який дозволить прискорити розвиток сучасної, заснованої на знаннях, економіки в Україні.

 

Література:

1. Krasovska Olha, Nikos Marulis, Arkadii Khrebtov, Hudrun Rumpf (2011), Regional Innovation Programmes [Rehionalni innovatsiini prohramy], EU funded Project “Enhance Innovation Strategies, Policies and Regulation in Ukraine”, Vol. 1, Feniks, Kyiv, pp.146–166.

2. Bilous O. Models of innovation process in knowledge economy: implications for innovation policy in Ukraine // Socio-Economic Research Bulletin. – 2014. – № 55 (4), p. 30–36.

3. Freeman, C. (1987), Technology policy and economic performance: lessons from Japan, Pinter, London.

4. Lundvall, B.-A. (2007), National Innovation Systems – Analytical Concept and Development Tool, Industry and Innovation, Vol. 14, No. – 1, p. 95–119.

5. Edquist, C. (1997), Systems of Innovation: Technologies, Institutions and Organizations, Pinter, London.

6. Bonkovski, A., Klepka, M., Matusiak, K., Stsheliets, Y., Zasiadly, K. (2005), Tools of Innova-tion support of SMEs: Experience of Poland and the European Union, LCSTEI, Polish National Contact Point of the EU research programs, Kyiv-Poznan, 186 p. 

7. Practical guide to regional innovation actions (1997), Office for Official Publications of the European Communities, Luxembourg, 72 pp.

8. Guide to research and innovation strategies for smart specialization (RIS3). Luxemburg, 2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //ec.europa.eu/ regional_policy/sources/docgener/presenta/smart_specialisation/smart_ris3_2012.pdf.

9. Хопкинсон Л. Поддержка инноваций на уровне регионов и муниципалитетов. Руководство для государственных служащих [Електронный ресурс] / Лана Хопкинсон. – Симферополь: ЮИИС, 2013. – 65 с. – Режим доступа: http://www.uiis.com.ua/files/Hopkinson.pdf

10. О концепции Smart Specialization [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://issek.hse.ru/ news/82152050.html.

 

¹ у ряді нормативних документів ЄС позначається абревіатурою RIS3 від словосполучення «науково-дослідні та інноваційні стратегії для розумної спеціалізації» (Research and Innovation Srategies for Smart Specialisation)