Лісовська Алла Анатоліївна

Коростенський міський колегіум

Місто Коростень

 

  Анотація: висвітлено поняття компетентність та компетенція, розглянуто питання та реалізація компетентнісного підходу в навчанні дітей початкової школи, його перспективність, використання необхідних методів та методик задля розвитку компетенції у молодших школярів.

  Ключові слова: компетенція, компетентність, компетентнісний підхід у навчанні.

 

  Розбудова демократичної держави та створення, розвиток громадянського суспільства не можливо уявити без доцільно якісної підготовки молоді, особливо школярів початкової школи. Адже саме в ранньому віці формуються та закладаються основні риси компетентної людини. 

  На сьогоднішній день, з огляду на стрімкий розвиток процесів державотворення, саме таку особистість, що уособлює риси соціально-активної, цілеспрямованої, та, яка готова швидко приймати важливі рішення як економічного, політичного так і соціального характеру потребує наша країна. У зв’язку з цим, в освіті України почався новий етап розвитку, який ми пов’язуємо зі змінами світогляду та менталітету людини. Так за «законом України про освіту» Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства. Державний стандарт початкової освіти, затверджений 20 квітня 2011 року Кабінетом Міністрів України, побудовано на засадах особистісно орієнтованого, компетентнісного підходів, що зумовлює чітке визначення результативної складової засвоєння змісту початкової загальної освіти [3].

  Сьогодні, виникають суперечності різних сфер нашої життєдіяльності, а тому, ми маємо формувати у молодших школярів риси компетентної особистості. Таким чином, компетентнісний підхід це важлива складова навчання. 

  Цінний спеціаліст той, хто готовий в будь-яку хвилину прийняти важливе рішення, використати правильний підхід, креативність для розв’язання тієї чи іншої задачі. Протягом довгого часу саме шкільну освіту звинувачували в тому, що вона не готує дитину до дорослого життя, а лише дає певні знання. Та з іншого боку, це марне гаяння часу коли педагог дає спочатку певні знання, а вже потім приділяє увагу на підготовку до життя.

  Компетентнісний підхід дуже тісно пов'язаний з такими підходами до навчання, як особистісно орієнтований та діяльнісний. Перший потребує свого перетворення з загальної моделі для «всіх» на суб’єктивні надбання одного учня, а також трансформації змісту освіти. На противагу йому, діяльнісний підхід реалізовується лише в діяльності, тобто під час виконання сукупності певного виду дій конкретним учнем.

  Перехід до компетентнісного підходу це переорієнтація з самого процесу навчання на результат освіти під час діяльності учнів, це перенесення акценту з накопичення визначених знань, навичок та умінь на формування і розвиток у дітей, здатності застосовувати їх у практичній діяльності, а також досвід в певних ситуаціях. 

  Протягом довгого часу освіта в початкові школі будувалася за принципом надати учневі знання, а також організувати підґрунтя для формування навичок та звичок. На жаль, сьогоднішні реалії життя висувають набагато вищі вимоги, а тому, фундаментальні знання виявляються недостатніми для впевненого просування у житті. 

  Істотно помітною стає особливість до тенденції виокремити старання та досягнення кожної особистості. Саме тому, неабияку цінність для життєвого успіху набуває компетентнісна освіта. Яка дає можливість вийти за межі традиційного навчання, в змісті якого результатом система знань, умінь та навичок учня, а не здатність результативно діяти. З цього випливає, що теоретичне навчання змінюється в напрямку його застосування на практиці.

  Актуальним завданням сучасної школи є реалізація компетентнісного підходу в навчанні, який передбачає спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових компетенцій особистості. Результатом такого процесу має бути сформованість загальної компетентності людини, яка включає сукупність ключових компетенцій і є інтегрованою характеристикою особистості [3].

  Між тим компетенція та компетентність це різні поняття. Як зазначають досвідчені педагоги, « компетенція – це суспільна норма та вимога, вона включає знання, уміння, навички та способи діяльності, певний наявний досвід. Компетенція не являє собою рису особистості». Вона формується в процесі засвоєння учнем і перетворюється таким чином у компетентність.

  Тут важливо виділити базові поняття компетентнісної освіти, такі як:

• компетентнісний підхід;
• компетентність та компетенція;
• ключові та предметні складові компетентності.

  Охарактеризуємо сутність кожного з них. 

  Вчені визначають компетентнісний підхід, як спрямованість навчально-виховного процесу на формування та розвиток базових та предметних компетентностей. В результаті такого процесу повинна сформуватися загальна компетенція, яка являє собою інтегровану характеристику досягнень учня. Вона набувається шляхом навчання, особистого, пізнавального та життєвого досвіду. Компетентність – це володіння учнем певною компетентністю, це інтегрована знатність особистості, яка набувається в процесі навчання та охоплює знання, уміння, навички та досвід, які можуть реалізуватися на практиці. Саме тому, не можна зводити компетентність лише до фактичних знань. 

  Отож, термін «компетенція» визначається як коло питань, якими людина повинна володіти, а також конкретна сфера діяльності, в якій особа має володіти компетентністю. Ми розглядаємо компетенцію як об’єктивну категорію, суспільно визначений рівень знань, а також, певних умінь та навичок у певній сфері діяльності людини. Також варто зазначити, що вона являє собою заздалегідь задану соціальну норму. Результатом набутку компетенції є компетентність, яка завбачає особистісну характеристику, а також, ставлення до предмета діяльності.

  Компетентність - це володіння людиною відповідною компетенцією, що містить її особистісне ставлення до предмета діяльності. 

  Освітня компетенція – це здібність учня виконувати нелегкі види діяльності, це особиста якість, яка уже склалась. Освітня компетенція існує в реальному проміжку часу, вона належить особистості та може підлягати афективним трансформаціям, а також, має емоційне забарвлення.

  В порівнянні з іншими результатами освіти компетенція це:

а) інтегрований результат освіти;

б) проявляється ситуативно;

в) існує як потенціал, який наповнюється конкретним змістом та проявляється в конкретній ситуації.

  Компетентність:

а) інтегрований результат освіти;

б) на відміну від функціональної грамотності дозволяє розв'язувати цілий клас задач;

в) на відміну від навички є усвідомленою (передбачає етап визначення мети);

г) на відміну від уміння є здатною до перенесення (пов'язана з цілим класом предметів впливу), удосконалюється не шляхом автоматизації та перетворення на навичку, а шляхом інтеграції з іншими компетентностями: через усвідомлення загальної основи діяльності зростає компетентність;

д) на відміну від знання існує у формі діяльності (реальної чи мисленнєвої), а не інформації про неї [5, с.10-13]. урахуванням вимог навчальних досягнень учня за весь період навчання в школі, у суспільстві, забезпечення його спроможності відповідати сьогоднішнім запитам суспільної, політичної та економічної сфер для швидкої адаптації, як в майбутній професії так і в суспільному житті.

  Отже, ми вбачаємо перспективність компетентнісного підходу у змісті початкової школи саме в тому, що він передбачає неабияку готовність учня до продуктивної та успішної діяльності в різних сферах. Також, обов’язково наголошуємо, що основним завданням педагога є виховати, пробудити у дитини основні складові компетентності, навчити ними користуватися, розвивати такі навички у подальшому житті. Тому, вчитель постійно має самовдосконалюватись.

  «Закон України про загальну середню освіту» наголошує на вихованні у дітей шаловливого ставлення до родини, народних звичаїв та традицій, а також, розвиток та формування у школярів їхньої особистості, наукового світогляду, навичок та вмінь. Як ми встигли помітити, не тільки вчені працюють над питанням поняття «компетентності», але і держава всіма шляхами намагається надати свою підтримку та допомогу.

  Отже, компетенція – це уміння та знання в конкретні сфері діяльності людини, а ось компетентність – це правильне застосування компетенції.

  В реаліях сучасного життя не тільки педагоги повинні пристосовуватись до новітніх вимог навчання, а й кожна особистість повинна усвідомлювати те, що для того, щоб стати конкуренто здібним, готовим приймати рішення будь-якої складності та відповідати критеріям певної професійної сфери необхідно володіти компетентністю на належному рівні.

  Досвід показав, що молода людина, яка прагне бути успішною, повинна володіти такими якостями як критичність мислення, мобільність знань та гнучкість методів.

  Безперечно, людина з такими якостями буде гарним спеціалістом в сфері своєї діяльності. Але, шляхи та методи для повного оволодіння людиною компетентності ще не розроблені та видаються доволі складними. Справа в тому, що над цим питання працюють як вчені так і вчителі-практики, адже самі основи цієї якості починають формуватися в період навчання у початковій школі. Пропонуємо, як один з варіантів, намагатися вчителю у процесі навчання дотримуватись моделі психолого-педагогічного супроводу розвитку учня. Вона спрямована саме на формування в учнів компетентності.

  Отож, сама модель психолого-педагогічного супроводу учня в системі компетентнісно орієнтованого підходу до навчання ґрунтується на уявленнях про компетентність, де вона являє собою загальну здатність особистості та над предметне утворення, як інтегрований результат навчання, який пов’язаний з умінням людини використовувати знання та власний досвід в певних життєвих ситуаціях. Ця модель охоплює три основні види компетентностей: соціальні, які пов’язані з життям суспільства та соціальною діяльністю, які пов’язані з внутрішньою мотивацією, інтересами та індивідуальним вибором особистості; функціональні, які пов’язані з умінням оперувати науковими знаннями та фактами. Саме тому, комплекс цих всіх життєвих умінь є провідним у системі компетентнісного підходу, а також він являється кінцевим результатом навчання.

  Усі компетентності тісно пов’язані між собою. Тому, кожен учасник системи тим чи іншим чином впливає на соціальну, мотиваційну та функціональну компетентності. Ми здійснили графічний розподіл суб’єктів за ознакою пріоритетності впливу: сім’я та початкова школа мотивують дитину до навчання та розвиток – це мотиваційна компетентність, шкільна та вища освіта сприяють створенню умов для набуття та навчання і розвитку учня – це функціональна компетентність, а ось інші суб’єкти системи сприятимуть соціальному розвитку та становлення особистості – це соціальна компетентність. 

  Цю схему ми розглядаємо з точки зору коли формування компетентності здійснюється шляхом від мотивів через набуття конкретного соціального досвіду до соціалізації . Потім цей ланцюжок стає більш складним і повторюється на новому рівні розвитку учня.

  Однією із обов’язкових вимог сучасної освіти є її узгодження з потребами сучасності та орієнтація навчально виховного процесу на набуття ключових компетентностей та організація впровадження цього в навчальний процес. Початкова освіта – це база шкільного навчання, так я к саме в цей період закладаються основи подальшого шкільного навчання та розвитку учнів. 

  Ми орієнтуємося на ключові компетентності направлені на охоплення загальних навчальних та пізнавальних умінь. Неможливо досягти повного оволодіння компетентністю в початковій школі, адже, шкільна компетентність – це лише невелика частина навчальної та загально-навчальної компетенції в житті. Через це, ми маємо сприяти не самій підготовці дитини до навчання в школі, а про її повноцінне шкільне життя. Цікавий факт, порівнюючи нашу дитину з учнем іншої країни, вона випереджає іноземця інтелектуально, але українцю бракує достатнього рівня компетенції.

  Загальновизнано, що метою комунікативної компетенції є формування усних та писемних мовленнєвих вмінь. А тому, ми використовуємо в навчальній діяльності діалоги та монологи, інсценізування казок, ігри різного виду та типу, проводимо нестандартні уроки, приділяємо увагу словниковому запасу слів дітей у роботі з словниками, пропонуємо складати слова та словосполучення, а згодом і речення, використовуємо мовні інтерактивні технології, прийоми педагогічної техніки, організовуємо роботу направлену на складання пам’ятки, а також, відпрацювання з дітьми з використанням конструкцій «Я вважаю», «Перепрошую», «Я певен», «Дозвольте». Інформаційні передбачають оволодіння вміннями здобувати різноманітну інформацію, осмислювати й використовувати її. Тому в навчально-виховній діяльності: вчимо дітей працювати з підручником, словниками, зошитами з друкованою основою; пропонуємо пам’ятки: «Робота над текстом», «Учись читати правильно», «Учись читати виразно», «Учись переказувати близько до тексту», «Короткий переказ», сприяємо знайомству учнів з дитячою періодикою, стимулюємо їх роботу з комп’ютером. З цією метою, ми залучаємо учнів до виконання творчих завдань, до участі в інтелектуальних заходах, а також, впроваджуємо домашні диференційовані завдання.

  На нашу думку, навчання має бути творчим та пошуковим, освіта повинна стати з часом самоосвітою, а процес виховання – самовихованням, розвиток перетворитися на саморозвиток. Навчально-виховний процес в початковій школі має на меті поступове забезпечення, підґрунтя для подальшого розвитку та життєвого успіху дитини. Слід приділити велику увагу формуванню вміння вступати в розмову та організовувати процес комунікації під час спілкування, а також швидко та точно реагувати в певній ситуації, бути готовим прийняти рішення або йти на ризик. Саме тому, ми дійшли висновку, що учні навчаються на практиці, тобто в житті, діяти в межах власного розсуду та без опіки батьків, що сприяє розвитку креативності та винахідливості дітей, а потім до життя в соціальному середовищі.

  Наш підхід – навчати таким чином, щоб кожен з учнів усвідомлював на скільки навчання є необхідним елементом в його житті. І якщо він оволодіє всіма необхідними навиками, тоді реалізує свої задуми в житті та знайде місце в суспільстві. А тому необхідно навчати дітей такими методами, які сприятимуть активному розвитку умінь школярів та розвитку їх навичок та вмінь. Для того, щоб молодші школярі розуміли причинно-наслідкову сутність, необхідно часто використовувати запитання в навчальному процесі. Одним із найголовніших завдань вчителя вважаємо, навчити дитину думати та діяти самостійно. Учень повинен усвідомлювати, що насправді, знає той, хто вміє вдало використовувати свої знання на практиці, а не просто переказувати теоретичний матеріал. Тому вчителі повинні проводити моніторинг учнів для визначення доцільних прийомів та методик впровадження компетентнісного підходу.

  Дуже популярними сьогодні стали диференційовані методи навчання, до яких відносять: знання індивідуальних особливостей учнів, уміння аналізувати шкільний матеріал, виявляти труднощі, дотримуватися педагогічного такту – тому на уроках спонукаємо дітей самостійно робити свій вибір, вирішуючи нескладне проблемне питання; складати план розгорнутого уроку, з огляду на індивідуальні особливостей дітей. З огляду на це, намагаємось створити гарні умови для розвитку дітей. Щоб не допустити слабких у своєму розвитку дітей, намагаємось вбачати в кожному учневі особливість характеру та рис, підкреслювати індивідуальність кожного. Для досягнення успішного результату під час навчального процесу користуємось диференційованим підходом до навчання та черпаємо знання та методичні поради з методичної літератури, а також, регулярно знайомимось з роботами педагогів-новаторів.

  Ми провели аналіз понять компетенція та компетентність. Тому, варто підкреслити, що ці поняття слід розрізняти. Компетентність відноситься до сфери діяльності людини, в якій вона компетентна. На противагу цьому, компетенція це офіційно закріплене коло вимог, повноважень, які містить певний орган, що зобов’язує особу бути компетентним в тому чи іншому колі питань.

  Отож, компетенція полягає у особистісних здібностях та якостях, володінні професійними знаннями, які необхідні для виконання поставленого завдання. А ось компетентність це якість, якої можна навчитися, наприклад, в початковій школі. Тому досвідчений вчитель той, хто використовує всі необхідні методи та методики задля розвитку компетенції у молодших школярів.

 

Список використаних джерел

1. Береза В.Д., Комунікативна компетенція як основа формування національної свідомості особистості//Рідна школа. - 2006. - № 5. - С. 1 – 4.

2. Бех І. Д. Духовні цінності розвитку особистості // Педагогіка і психологія. – 1997. - №4. – С. 124 – 129.

3. Бібік Н. Компетентність і компетенції у результатах початкової освіти // Початкова школа. – 2010. – № 9. – С. 1-4.

4. Дідик О. В. Компетентнісно орієнтовне навчання // Х.: Основа. – 2010.

5. Дідух М. В. Ігрові прийоми навчання читати // Початкова школа. – 1991. – №1. – С. 10–13.