Хамула Руслана Леонідівна
Студентка магістратури
Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника
Неможливо уявити собі розвиток людини, саме існування індивіда як особистості, його зв'язок з суспільством за межами спілкування з іншими людьми. Історичний досвід та повсякденна практика свідчать про те, що повна ізоляція людини від суспільства призводить до повної втрати людської особистості, її соціальних якостей і властивостей.
Спілкування включає в себе все різноманіття духовних і матеріальних форм життєдіяльності людини, і є її насущною потребою. В різні періоди життя ставлення до спілкування та його вагомості істотно відрізняється. З перших років життя, коли людина починає говорити, виникає потреба в розумінні інших, вмінні спілкуватись з однолітками та старшими людьми. З часом окрім потреби розуміти інших виникає й потреба у висловлюванні, вмінні донести свої думки зрозумілим, доступним чином. Але різні рівні комунікативних можливостей людей можуть спричиняти непорозуміння в спілкуванні, особливо у різних вікових категорій.
Головна ознака, за якою люди відрізняються один від одного, є їх характер. Він втілює та інтегрує в собі всю духовну та фізичну сутність індивіда – його особистісні цінності – і має для людини вирішальне значення. Характер – це каркас особистості, в який входять найбільш виражені і тісно взаємопов’язані властивості особистості, які чітко проявляються в різних видах діяльності.
Характер це дуже складна категорія психологічного аналізу. В процесі життя ті або інші риси характеру можуть зазнавати певні, інколи істотні зміни. Проте риси характеру не можуть змінюватися швидко і легко, так, наприклад, як настрій людини. Зміна характеру - це найчастіше складний і тривалий процес.
Акцентуації – це ті ж самі індивідуальні риси характеру, але з тенденцією до яскравої вираженості. Ступінь прояву акцентуації може бути різною – від легкої, помітної лише найближчому оточенню, до яскравої, коли різко порушуються взаємовідносини з оточуючими людьми. У випадку сильного прояву вони накладають відбиток на особистість і, врешті-решт, можуть набути патологічного характеру, що руйнує структуру особистості.
Зазвичай акцентуації розвиваються в період становлення характеру і згладжуються з дорослішанням. Особливості характеру при акцентуації можуть виявлятися не постійно, а лише в деяких ситуаціях, в певній обстановці, і майже не виявлятися в звичайних умовах. Соціальна дезадаптація при акцентуації або зовсім відсутня, або буває нетривалою.
Дослідження в галузі акцентуацій характеру активно почали проводитись ще в XIX ст. і досі не втрачають своєї актуальності. Найпопулярнішими в наш час є типології акцентуацій характеру А. Лічко та К. Леонгарда. Акцентуація характеру за К. Леонгардом – це перебільшений розвиток окремих рис характеру в шкоду іншим, в результаті чого погіршується взаємодія з оточуючими людьми. Він виділив дванадцять типів акцентуації. За своїм походженням вони мають різну локалізацію.
До темпераменту, як природного утворення, Леонгардом були віднесені типи: гіпертимний, дистимічний, афективно-лабільний, екзальтований, тривожний, емотивний.До характеру, як соціально-зумовленого утворення, він відніс типи: демонстративний, педантичний, застрягаючий, збудливий.
До особистісного рівню були віднесені типи: екстравертований та інтровертований.
За рахунок індивідуально-психологічних особливостей, таких як акцентуації характеру, неадекватна самооцінка, порушення емоційно-вольової та емоційно-комунікативної сфери, можуть виникнути стійкі форми психосоціальної дезадаптації. Юнаки з гостро вираженою акцентуацією характеру складають групу підвищеного ризику розвитку розладів психічного здоров'я у зв'язку з їх вразливістю до певних згубних впливів середовища або психічних травм.
Важко з'ясовані поведінкові реакції в період ранньої юності можуть бути наслідком загострень акцентуацій характеру. Якщо раніше акцентуації вважалися аномалією особистості, то тепер вони входять в критеріїв норми, оскільки характерні 70% юнаків. В період ранньої юності вони виражаються не настільки різко як в підлітковому віці, але їх прояви дуже різкі за несприятливих емоційних чи суспільно-політичних умов, під впливом сильних зовнішніх подразників.
Юнаки, які пов'язані з гіпертимним типом, в школі, незважаючи на хороші здібності, вміння схоплювати все на льоту, вчаться нестабільно через непосидючість, недисциплінованість. Вони завжди тягнуться до компанії, погано переносять самотність, серед однолітків прагнуть до лідерства, у виборі знайомств нерозбірливі і легко можуть виявитися в сумнівній компанії. Люблять ризик і авантюри.
Люди циклоїдного типу в дитинстві не відрізняються від однолітків чим справляють враження гіпертимів. З настанням пубертатного періоду може виникнути перша депресивна фаза. Надалі ці фази чергуються з фазами підйому і з періодами рівного настрою.
Лабільний тип в дитинстві не відрізняється від однолітків чи виявляє схильність до невротичних реакцій. Головними рисами є стомлюваність, дратівливість і схильність до іпохондрії. Роздратування, найчастіше виливається на випадкове оточення людей, легко змінюється каяттям і сльозами.
Люди з сенситивним типом з дитинства відрізняються боязливістю. Часто бояться темряви, тварин, бояться залишитися одні, бути замкненими у будинку. Боязкі і соромливі серед сторонніх і в незвичайній обстановці.
Психостенічний тип поруч із деякою боязкістю і лякливістю, рано виявляє моторну незручність, схильність до розмірковувань і не за віком «інтелектуальні» інтереси. Головними рисами психостенічного типу є нерішучість, схильність до всякого роду міркуванням, тривожна недовірливість, любов до самоаналізу, легкість виникнення нав'язливих страхів.
Шизоїдний тип в ранньому юнацькому віці може терпіти дріб'язкову опіку в побуті і підкорятися встановленому розпорядку і режиму, але готовий реагувати бурхливим протестом на щонайменшу спробу вторгнутися без дозволу в світ його інтересів, захоплень і фантазій. Добре віддають собі звіт у своїй замкнутості, труднощах контактів з однолітками, нерозумінні оточуючих. Люблять підкреслювати свою незалежність і самостійність.
Лише в частині випадків риси епілептоїдного типу виразно проступають ще в дитинстві. Така дитина може годинами плакати і його неможливо ні втішити, ні відволікти. Головною рисою є схильність до періодів злобно-сумного настрою і пошуків об'єкту, на якому можна зірвати злість. В шкільні роки часто йдуть на конфлікт з суспільним устроєм. У групі бажають встановлювати порядки, вигідні для себе.
Головною рисою істероїдного типу є егоцентризм, ненаситна жага постійної уваги оточуючих до своєї персони, потреба викликати захоплення, шанування. У ранньому юнацькому віці з метою привернути до себе увагу можуть використовуватися порушення поведінки. Зазвичай представляють себе такими, якими в даний момент можна швидше за все звернути на себе увагу
Нестійкий тип з дитинства відрізняється непослухом, непосидючістю, всюди і у все лізуть, але при цьому боягузливі, бояться покарань, легко піддаються впливу інших. З віком попередні розваги стають не цікавими, тому в період ранньої юності починають шукати більш гострих і сильних відчуттів, в хід йдуть хуліганські вчинки.
При вихованні за типом гіперпротекції з нестійкою акцентуацією розвивається психопатія. Головна риса конформного типу – постійна і надмірна конформність до свого безпосереднього звичного оточення.
Конформні юнаки дуже дорожать місцем у звичній групі однолітків, стабільністю цієї групи, постійністю оточення. Нерідко вирішальним у виборі професії або в обранні місця, де продовжувати навчання, є та обставина, що в той чи інший навчальний заклад поступає більшість товаришів. Слабке місце в конформному характері – непереносимість крутих змін.
